ІВАНУ КОСТЯНТИНОВИЧУ БІЛІЧЕНКУ – 90 ЛІТ…
За плечима в Івана Костянтиновича велике, хоч і не просте, але багате на добрі справи життя. Народився він 9 березня 1927 року у селі Кудлаях у бідній селянській сім’ї, якій було семеро дітей, а він найстарший. Відомо, що у багатодітних сім’ях старшеньким найбільше дістається,то ж на ще не зміцнілі дитячі плечі лягло чимало різної роботи по господарству, та ще й за братиками і сестричками треба було приглянути. Пізнав і нелегкої колгоспної роботи. Однак цей ранній трудовий гарт згодом пригодився хлопцеві і в армії, якій віддав 7 років і дослужився до звання лейтенанта, і в міліції, куди його запросили невдовзі після армії. «Тридцять років і дванадцять днів віддав я немирівській міліції - розповідає сьогодні Іван Костянтинович. - а двадцять чотири з них пропрацював начальником карного розшуку». Власне саме по цій посаді пам’ятає полковника запасу Біліченка більшість немирівчан старшого покоління. Пам’ятає насамперед тим, що він був дуже справедливим і ніколи не допускав ніяких «перегинів», як це іноді буває серед представників даної професії. «Головне - у кожній ситуації треба бути насамперед людиною, - каже сьогодні ветеран. - Тоді ніколи не помилишся у своїх діях». Слід сказати, що саме служба у правоохоронних органах і зіграла вирішальну роль у його сімейному житті, адже одружився Іван Костянтинович на жінці, яка працювала у райвідділі секретарем-бухгалтером. І хоч Людмила Полікарпівна мала уже двох дочок, але Іван Костянтинович став для них справжнім батьком і сьогодні він з гордістю говорить: «Не в кожного такі добрі рідні діти є, як у мене!» І прожили Біліченки в парі 43 три роки, мають уже чотири внуки і два правнуки, які люблять і поважають свого дідуся та прадідуся. У Івана Костянтиновича не має ніяких секретів довголіття. «Живу, як усі люди, - каже він, - можу іноді і чарку горілки випити, ніяких дієт». Однак один секрет його довголіття все - таки є, він про нього не каже, але цей секрет дуже помітний: І.К. Біліченко завжди в русі, не сидить і не чекає, як кажуть, з моря погоди, він завжди серед людей, завжди чимось зайнятий. А що вже у шахи грає, то не кожен відвідувач міської кімнати ветеранів, де мало не щодня проходять шахові турніри, ризикне зіграти з ним партію, бо завжди є 99 процентів гарантії, що програє. Власне, можливо, однією з головних причин є й те, що довголіття - це родинна ознака Біліченків. Мати Івана Костянтиновича Мавра Яківна Біліченко прожила 97 літ, а сестра Катерина Костянтинівна, колишній бухгалтер, яка приїхала з Вороновиці привітати брата з ювілеєм, у своїх 83 виглядить не більш як на 70 (ми їх сфотографували разом на згадку про ювілей). Та й дружині Івана Костянтиновича до 90-літнього ювілею залишилося лише 3 роки, а вони, подивіться на фото, ще як пара молодят. Святкував І.К. Біліченко свій ювілей у кафе «Каприз», де наяву ми побачили, скільки у ювіляра родичів і друзів. А найперше привітала його, ще вдома, з Днем народження міська рада в особі заступника міського голови, депутата обласної ради Михайла Кременюка, який разом з керівником ветеранської організації ветеранів та інвалідів ВВ Віктором Загоруйком вручили ювіляру пам’ятний сувенір і букет квітів. Згодом, уже в кафе, до привітань приєднався від районної влади перший заступник голови райдержадміністрації Богдан Урбанський, а від районної ветеранської організації Іван Федоров. Щирі слова вітання говорив голова Немирівської об’єднаної організації ветеранів та інвалідів Микола Костюк. Письмове ветеранське привітання зачитав Григорій Стефанович. А найбільше оплесків у присутніх викликали пісні під баян працівниці районного будинку культури Ольги Йолтуховської та спів під власний акомпанемент гітари колишнього директора музичної школи Андрія Благодира. Учасники святкового обіду висловили побажання зустрітися з винуватцем урочистого зібрання ще й на 100-літній його ювілей.
