Час і досі не загоїв рани…
15 лютого, у день виведення радянських військ з Афганістану, в Україні вшановують учасників бойових дій на території інших держав.
З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.
Віддаючи глибоку шану нашим землякам-українцям, які пролили свою кров заради забезпечення миру, учні Байраківської школи зустрілися в одній аудиторії, щоб згадати про події минулого. Організатори заходу учні 8 класу Красько Маріна, Петренко Надя, Посвятенко Влад та Усаченко Олексій на чолі з учителем історії Костиною Олегом Івановичем у своїх повідомленнях детально зупинились на тих 10 роках афганської війни, що навіки закарбувались в нашій свідомості. 28 років минуло з того часу, як останній радянський воїн повернувся з далекого гірського Афганістану. Школярі почули про тих 15 тисяч, яких «чорні тюльпани» по звичному курсу доставляли з Афгану в СРСР, про сотні тисяч вчорашніх випускників, які на чужій землі виконували інтернаціональний обов’язок за завданням радянського уряду, про тих матерів, в яких було навіки забрано синів.
Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 залишились у полоні або пропали безвісти.
За роки Афганської війни наша Вінницька область втратила 168 кращих своїх дочок і синів.
Наші земляки Олександр Трифанюк та Павло Манжос повернулися живими із пекла Афганістану, вони неодноразово були присутніми на зустрічах із школярами.
Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.
Під час заходу діти переглянули документальні сюжети про ті страшні роки, послухали поетичні рядки, пісні , присвячені подіям війни в Афганістані. Пам’ять про воїнів-інтернаціоналістів вшанували хвилиною мовчання.
Усіх присутніх поєднало усвідомлення того, що війна – це не лише біль тих, хто воював, але й трагедія тисяч і тисяч людей. Обов’язок кожного – пам’ятати і шанувати полеглих і піклуватися про живих.
Іменем жінки, що овдовіла,
Іменем матері, що з печалі сивіла,
Іменем сина, що батька не знав.
Іменем батька, що в січі смертельній упав,
Я проклинаю війну жорстоку, –
Вона відібрала у людства спокій.
Іменем тих, хто в колисці сьогодні,
Іменем тих, хто над краєм безодні,
Іменем ще не народжених,
Сном немовлят не стривожених.
Кличу з війною стати на бій,
Мир відстояти Землі голубій.
