ОДИНОКИМ ЛІТНІМ ЛЮДЯМ ЗАМІНЮЄ РОДИНУ НЕМИРІВСЬКА ОБ'ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА
Кажуть, що у житті, як на довгій ниві. І трапляється так, що на схилі літ людина залишається одинокою, а часто і безпомічною, яка потребує сторонньої допомоги, хоч вона, як і всі інші люди, має право на гідну старість, яка є ознакою цивілізованого суспільства. Саме тому турбота про одиноких громадян похилого віку є одним з пріоритетних напрямків у діяльності Немирівської міської ради. Уже два роки у Немирівській ОТГ функціонує комунальна установа «Немирівський міський територіальний центр соціального обслуговування ( надання соціальних послуг). Ця установа була створена і профінансована одразу ж після того, як сформувалася ОТГ, до складу якої увійшли 12 населених пунктів. Було взято на облік усіх одиноких літніх людей і введено у штатний розпис посаду «соціальний робітник». Кожен з робітників взяв під свою опіку 10-12 самотніх, в залежності від їх кількості у населеному пункті. Є соціальні робітники, які обслуговують по два села.
Соціальні працівники допомагають своїєм підопічним у веденні домашніх справ, оформленні різних соціальних допомог, зокрема субсидій, придбанні у магазинах та доставці додому продуктів харчування, речей першої необхідності, ліків. Багато значить психологічна підтримка, адже кожному одинокому по 80-90 років, це люди, стомлені самітнім життям, і підтримка теплим, добрим словом і, як результат – відчуття повноти і задоволення від життя для них багато значить. Є й лежачі, які потребують фізичної підтримки.
Територіальний центр надає також платні соціальні послуги громадянам похилого віку, що не здатні до самообслуговування і мають рідних, які повинні доглянути їх.
Дякуючи робітникам терцентру, одинокі люди у великій мірі перестають відчувати себе такими, для них об’єднана територіальна громада стає справжньою сімєю, великою родиною, до якої завжди можна звернутися за допомогою. І йдуть від них слова щирої вдячності своїм піклувальникам.
ДИНІНБЕРГ СОФІЯ СЕМЕНІВНА, немирівчанка:
– Мені уже 85 років, я прожила велике життя, різного було на моєму віку. Працювала у колгоспі економістом, агрономом, учителем, бо маю дві вищі освіти, а останніх 40 років трудового стажу заробила, працюючи бактеріологом в санепідемстанції. Всього маю 51 рік трудового стажу. І за цей свій нелегкий труд з різними доплатами, зокрема, за донорство, отримую тепер трохи більше як 2300 гривень пенсії. Я одинока, бо не була одружена і не маю дітей. То ж спасибі Немирівській міській раді, яка створи ла територіальний центр і прислала мені на допомогу таку чуйну та добру людину, як Наталія Іванівна Кривонос. Вона мені - як рідна, допомагає в усьому, я завжди з нетерпінням чекаю, коли вона прийде, поговорить зі мною, розрадить, запитає, що мені потрібно. А мені найбільше потрібне спілкування з Наташею, бо вона має добре серце і завжди створює мені хороший настрій уже самою своєю присутністю. Наташа для мене, як рідна дочка і я дуже вдячна їй.
ХОМЕНКО НАДІЯ МИХАЙЛІВНА, немирівчанка:
– Я колись працювала технічкою у районному відділі освіти. З прожитих мною 79 років 20 років я самотня. Мала сина, але він трагічно загинув, чоловік помер від інсульту, був лежачим і я його гляділа, а тепер мене треба глядіти. І якби не міська рада, якби не Леся Олександрівна, моя добра, надійна помічниця, не знаю, як би я жила. Коли вона, Леся, приходить до мене, хата, ніби веселіша стає, а працьовита помічниця одразу ж запитує, чи мені треба щось купити в магазині, аптеці. Збігає, купить… Доробить те, що я ще не встигла доробити. Взимку сніг відкидає з подвіря на вулицю, влітку двічі підбілювала хату знадвору. Поговорить зі мною, розкаже немирівські новини, бо я нікуди не ходжу. Я знаю, що їй нелегко, бо й удома роботи вистачає, але вона ніколи не показує цього, завжди бадьора, усміхається до мене. Я дуже рада, що саме її послали до мене, вона стала для мене рідною.
ЧАЛЕНКО НАДІЯ ІВАНІВНА, немирівчанка:
- Я сама родом з Гайсинського району, працювала там у колгоспі по догляду за цукровими буряками. Потім в силу життєвих обставин продала там будинок і купила квартиру в Немирові. Зараз мені вже 85 років, нікого з рідних у мене немає і єдина для мене підмога - Леся Олександрівна Торохтій. Вона приходить до мене ось уже 3 роки і вже стала для мене рідною, я високо ціню її доброту, гарне ставлення до мене, люблю з нею поговорити на різні теми, навіть про політику, якою я цікавлюся. Але навіть коли ми розмовляємо, Леся завжди щось робить і постійно питається, що принести, коли знову прийде. Оформила для мене субсидію. Вона мені, як дочка. А ще я дякую директору терцентру Валентині Степанівні Кононенко, а особливо міському голові Віктору Миколайовичу Качуру, який прислав до мене соціальну робітницю. Та ще й таку привітну і добрячу робітницю, як Леся!
ПРИЄМНО ЧУТИ ТАКІ ГАРНІ СЛОВА ПОДЯКИ ЦИМ ТА ІНШИМ СОЦІАЛЬНИМ РОБІТНИКАМ НЕМИРІВСЬКОЇ ОТГ!